Брати у полі орють ізрання,
Сестра найстарша несе снідання.
Її зустріли три нежонаті,
Дали дівчині коня держати.
А самі сіли, снідання з’їли,
Навіть словечка їй не повіли.
Бачить дівонька, що неправдонька,
Не буде вкрита їй головонька.
Кинулась хутко у синє море,
Коня пустила у чисте поле.
Як утопала, гірко плакала
Та й промовляла – наказувала:
Березу в полі, щоб не рубати,
Травку зелену, щоб не щипати.
Терен у полі щоби не рвати,
Калину в лузі щоб не ламати.
Терен у полі – дівочі очі,
Трава шовкова – брови дівочі.
Шелест калини – розмова вночі,
Береза біла – то стан дівочий.
Примітки:
Записано 1949 р. в с. Крушельниця Сколівського р-ну від Л.М. Корчинської.
Джерело:
Пісні з Львівщини / Упорядник Ю.О. Корчинський. – Київ: Музична Україна, 1988. – 446 с.