Край села стоїть хатина,
Похилилася вона,
Там живе стара Ярина,
Одинока і сумна.
Вже два роки, як забрали
Її сина Василя.
І з тих пір стара Ярина
Ані мертва, ні жива.
А це сталося уночі,
Коли спало все село,
Потихеньку до Ярини
Хтось постукав у вікно.
Швидко двері відчинила
Та й жде гостя: "Хто такий?"
Увійшов на двох костилях,
Ще й без правої руки.
– Ой чи мати сина ждала,
Свого сина Василя? –
Та ж це ти, мій сину, сину...
Та й упала нежива.
Примітки:
Записала 1999 року Валентина Кравченко в с. Малоговецькому Фастівського району на Київщині від Григораш Марії Василівни.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.
