Ой у полі нивка, кругом материнка...
Там дівчина жито жала, гарна чорнобривка.
Жала ж вона, жала, сіла спочивати,
Їхав козак з України, мусив шапку зняти.
Мусив шапку зняти, "день добрий" сказати.
"Помагай біг, дівча моє, тобі жито жати!"
А дівчина стала, йому одказала,
Вона ж йому одказала – серденьком назвала.
"Як їдеш додому, не кажи нікому,
Бо рознесуть цеє люди, як вітер солому!
А вітер тихенький, солома легенька, –
Візьмуть мене люди в зуби, я ще ж молоденька!"
А вже ж цяя слава по всім світі стала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала.
А вже ж тая слава по всім городочку,
Що дівчина козакові вишила сорочку.
Вишила сорочку та й червоним шовком,
Щоб козака упізнати поміж цілим полком.
Примітки:
1. Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.
2. В джерелах 2 і 3 текст подано без останнього куплету.
3. В джерелі 3 у тексті також відсутні п’ятий і шостий куплети.
Джерела:
1. Пісенний вінок: Українські народні пісні / Упорядник Андрій Михалко. – Київ: Криниця, 2007. – 400 с.
2. Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. – Київ: Музична Україна, 1991. – 382 с.
3. Пісні маминого серця / Упорядник Р.П. Радишевський. – Київ: Видавничий центр "Просвіта", 2006. – 351 с.
