Ой зібралися люди коло тої хати,
Козаченька молодого мусять поховати.
Ой поїхав в Московщину та там і загинув,
Рідну свою Україну навіки покинув.
Стоїть мати над труною з похиленою головою.
Не весілля – розставання з дівчиною молодою.
Ломить білі рученята і цілує в очі.
– Орле любий, орле сизий, скажи хоч словечко.
Та тіло козацькеє не чує ні слова,
Його буде зберігати земля сира й чорна.
А над ним цвістиме, цвістиме калина,
Що її посадить любая дівчина.
Рости, рости, калинонько, високо і пишно.
А могилу так далеко, так далеко видно.
Примітки:
Записала 1999 року Інна Кашуба в с. Попівка Лисянського району на Черкащині від Миронюк Софії Пилипівни.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.