За гори сонце закотилось,
Вкраїни рідної сини
В турецьких горах пасли коні
Та про Вкраїну річ вели.
– Ой ти, товаришу, товариш,
Чого так тяжко зажуривсь?
Сідай на камінь біля мене
Та й розкажи, як ти женивсь.
– Женитись я ще не женився,
Пісень співать не вмію я,
В одну дівчину закохався,
Кидаю поглядом здаля.
А як вернуся на Вкраїну,
Де пахне рідная земля,
І як побачу ту дівчину,
То вже навік буде моя.
Примітки:
Записала Тетяна Лизогуб в с. Шаулиха Тальнівського району Черкаської області від Любові Проценко та Марії Нещадим.
Джерело:
Може вміститися сльоза... / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства, 2002. – 180 с.
